Анатолий Телявский для Юридической газеты: Государственные vs частные исполнители: общее и отличительное

Заместитель Председателя правления Всеукраинского объединения частных исполнителей “ФАКТ”, частный исполнитель округа г. Киева Анатолий Телявский, основываясь на собственном опыте, эксклюзивно для еженедельного профессионального издания “Юридическая газета” рассказал о ключевых особенностях работы государственных и частных исполнителей .

До 2017 року з виконанням судових рішень в Україні працювали лише державні службовці – працівники Державної виконавчої служби і Міністерства юстиції. З метою підвищити частку виконаних судових рішень та сприяти конкуренції у цій сфері в Україні було запущено реформу виконавчого провадження, яка передбачала впровадження інституту приватних виконавців. Верховна Рада прийняла відповідні законопроекти ще влітку 2016 року.

Приватні виконавці є самозайнятими особами і працюють з виконанням судових рішень на приватних засадах, вирішуючи самостійно, які саме справи брати до роботи. При цьому, підзвітність Міністерству юстиції України також передбачена – приватні виконавці також проходять перевірки державних органів і відповідають перед спеціально утвореною Дисциплінарною комісією. Проте незважаючи на усі намагання з боку держави і громадських об’єднань донести суть впровадженої реформи, на практиці громадяни України усе ще плутають повноваження і принцип дії як державних, так і приватних виконавців. У цьому матеріалі розберемо їх основні повноваження, а також визначимо відмінності у їх роботі.

Ухвалення Закону України від 2 липня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», Закону України від 2 липня 2016 року № 1403-VIII «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої редакцією наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5, значно вплинуло на показники виконавчого провадження завдяки початку функціонування інституту приватних виконавців. Ефективність виконання судового рішення безумовно залежить не тільки від професійної компетентності виконавця, але також і від його повноважень. У випадку, коли для ефективного виконання судового рішення таких повноважень виконавця не вистачає, стягувач може залишитися ні з чим, навіть маючи в руках судове рішення на свою користь.

Станом на 2019 рік повноваження приватних і державних виконавців багато в чому схожі, проте існують вагомі відмінності.

  1. Компетенція.

Законодавство України наділяє державного виконавця повноваженнями виконувати абсолютно усі виконавчі документи, незалежно від участі держави або її органів у виконавчому провадженні, суб’єкта видачі виконавчого документа, предмета виконавчого провадження та розміру стягуваних сум.

Компетенція приватних виконавців є вужчою. Ч. 2 ст. 5 Закону «Про виконавче провадження» обмежила приватних виконавців у справах дітей, що мають відношення до неповнолітніх громадян, або до державних органів і підприємств. Приватний виконавець не здійснює примусове виконання рішень про відібрання і передання дитини, або встановлення побачень з нею. Також приватним виконавцям заборонено виконувати рішення, за якими боржником є ​​держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, юридичні особи, частка держави в статутному капіталі яких перевищує 25%, і / або фінансуються за кошти державного або місцевого бюджету. Не виконують приватні виконавці також рішення адміністративних судів і Європейського суду з прав людини. Також для приватних виконавців передбачені обмеження щодо сум стягнення за виконавчими документами: протягом першого року діяльності приватного виконавця така сума не може перевищувати двадцять мільйонів гривень, або еквівалентну суму в іноземній валюті.

  1. Виконавчі дії.

Законодавство України визначає повноваження приватних і державних виконавців таким чином, що вони багато в чому сходяться. Особливо це стосується правил отримання інформації від державних органів і примусового входження на територію власності юридичної особи. У цьому компоненті частина 3 статті 18 Закону № 1404-VIII «Про виконавче провадження» визначає права приватних і державних виконавців під час виконавчих дій. На сьогоднішній день, виконавці можуть отримувати інформацію від державних органів, підприємств, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження. Також передбачене безперешкодне входження на земельні ділянки, в приміщення та інші володіння боржника, якщо справа стосується юридичної особи. Виконавець може проводити огляд майна, примусово відкривати та опечатувати його, накладати арешт на майно боржника, вилучати і реалізовувати його, здійснювати реєстрацію обтяжень.

Проте розглянемо конкретні випадки, які свідчать про різницю у повноваженнях і способах їх реалізації державними і приватними виконавцями. Так, згідно з п. 19 ч. 3 ст. 5 Закону № 1404-VIII «Про виконавче провадження», у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, виконавці можуть звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за кордон.

У той же час відповідно до ч. 9 ст. 71 Закону № 1404-VIII «Про виконавче провадження»  при наявності певної заборгованості по аліментах, державний виконавець виносить постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, керування транспортними засобами, користування вогнепальною мисливською, пневматичною зброєю, або полювання.

Зазначені постанови направляються для виконання відповідними органами. Таким чином, державний виконавець може вплинути на неплатника аліментів шляхом обмеження його прав лише на підставі постанови. При цьому виконання рішень про стягнення аліментів входить в компетенцію і приватних виконавців, проте останні позбавлені зазначених повноважень. Цей компонент є однією з причин, чому у приватних виконавців на сьогоднішній день немає значного ентузіазму приймати на виконання рішення зі стягнення аліментів.

Також виконавці мають право накладати стягнення у вигляді штрафу на боржника у випадках невиконання встановлених виконавцем дій. Державний виконавець самостійно відкриває провадження у постанові про накладення штрафу і це значно спрощує йому процес. Приватний виконавець знову ж обмежений: не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження він зобов’язаний передати таку постанову до Державної виконавчої служби і не може самостійно стягнути такий штраф.

Якщо в діях боржника вбачається адміністративне правопорушення, яке кваліфікується за ст. 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення (невиконання законних вимог виконавця), то складається протокол про адміністративне правопорушення. Приватний виконавець передає його відразу до суду, який протягом трьох днів приймає відповідне рішення. Державний виконавець передає протокол начальнику органу виконавчої служби, який приймає рішення протягом 15 днів. Таким чином, приватний виконавець діє у рази оперативніше.

Існують відмінності і у процесі отримання державним і приватним виконавцями інформації про боржника. За необхідності проведення перевірки інформації про наявність майна боржника або його місця роботи державний виконавець доручає дії відповідному органу державної виконавчої служби. Якщо необхідно провести перевірку інформації про наявність боржника, його майна, місця роботи і т.д. державний виконавець доручає дії відповідного органу державної виконавчої служби, або вчиняє виконавчі дії на такій території за погодженням з начальником органу державної виконавчої служби. Приватний виконавець згідно ч. 2 ст. 24 Закону може вчиняти виконавчі дії по всій території України.

Очевидно, що відсутність свободи пересування державного виконавця і затяжні процеси узгодження своїх дій з керівництвом не можуть забезпечити ефективну реалізацію оперативних виконавчих дій. Приватний виконавець самостійно організовує свій офіс і може прийняти на роботу помічника, що дає можливість приділяти більше часу безпосередньо на здійснення виконавчих дій, а також підвищувати свою кваліфікацію. Саме тому робота приватного виконавця є ефективнішою.

Разом з тим, необхідним є розширення повноважень виконавців і вдосконалення взаємодії з офіційними реєстрами і базами даних державних органів. З метою підвищення рівня ефективності своєї роботи, і державним і приватним виконавцям слід надати безпосередній доступ до тих реєстрів, утримувачами яких є Міністерство юстиції та Міністерство внутрішніх справ. Це дозволило б максимально швидко знаходити необхідну інформацію про доходи боржників, їх джерела, а також майно. Особливо гостро проблема стоїть з відсутністю доступу приватних виконавців до інформації щодо транспортних засобів, що міститься в АІС (автоматизованих інформаційних системах) Регіональних сервісних центрів МВС України, що могло б надати можливість максимально швидко накладати арешт на нерухоме майно боржника.

Сьогодні популярною думкою серед експертів є потенційна конкуренція між державними і приватними виконавцями, а також її розвиток. Як показує запропонований аналіз, станом на березень 2019 року у державних виконавців залишаються ширші повноваження, ніж у «приватників», у той час як приватні виконавці працюють значно швидше і простіше. Не в останню чергу це пов’язано з відсутністю складної системи погодження своїх дій з керівництвом органів державної виконавчої служби.

Як людина, що працювала державним виконавцем і відносно нещодавно перейшла до роботи приватного, можу із впевненістю зазначити, що проблеми виконавчого провадження все одно схожі.  Найбільш наочна з них – як державні, так і приватні виконавці все ще змушені витрачати купу часу на відправку письмових запитів до органів державної влади для отримання необхідної інформації. Саме тому необхідно забезпечити можливість виконавцю здійснювати арешт коштів в електронному режимі. Це питання має вирішуватися державною владою на найвищому рівні, адже не в останню чергу залежить від рівня матеріально-технічного забезпечення державних органів. Напевно немає важливішого фактору у справі виконання судових рішень, ніж час: завдання будь-якого виконавця, як державного, так і приватного – максимально швидко забезпечити виконання рішення, не допустити недобросовісні дії боржника чи стягувача, і з рештою домогтися виконання вимог чинного законодавства.