Татьяна Вольф: Профессия “частный исполнитель”: особенности и советы

В 2017 году с началом реформы принудительного исполнения решений в Украине появилась новая профессия – частный исполнитель. Сегодня очень небольшая доля украинцев понимает, что именно представляет собой эта профессия, чем занимаются частные исполнители, какие у них полномочия и как они работают. В этом материале из собственного опыта расскажу основные особенности этой работы и почему «частный исполнитель» – это важно и перспективно.

Вашему вниманию полный материал частного исполнителя округа г. Киева Татьяны Вольф для печатного сборника статей к семинару “Частное производство: адвокат + исполнитель”.

Юриспруденція приваблювала мене ще зі школи. Саме тому я вступила до відповідного факультету Національної академії внутрішніх справ України, після чого 8 років працювала у суді. Коли у 2016 році дізналася про початок реформи виконавчого провадження та введення інституту приватних виконавців, не вагалася і вирішила спробувати свої можливості у новій сфері. Одразу відчула, що ця робота набагато динамічніша, ніж у суді. Крім ведення документації та заповнення реєстрів, виконавець їздить по всій країні, веде переговори з боржниками і стягувачами, здійснює пошук майна. У зв’язку з цим, стресу чимало – для ефективного виконання судових рішень фактор емоційної стабільності відіграє надзвичайно важливу роль. Але найголовніше, що необхідно пам’ятати у роботі – на стороні приватного виконавця закон і захист з боку держави.

Звичайно, коли ти тільки приходиш до професії, стикаєшся з багатьма труднощами. Починати завжди непросто: у мене перший місяць зайняло оформлення всіх документів і облаштування офісу. Вимоги до приватного виконавця дуже суворі, але ми повинні розуміти, що це виправдана необхідність. Проваджень багато, звернення надходять постійно, тому роботи вистачає завжди. Тип майна, що підлягає стягненню, також може бути різним: у моєму випадку за перший рік роботи це 18 описаних і арештованих квартир, 2 будинки і 6 автомобілів. Решта справ – звернення стягнення на заробітну плату або інші регулярні виплати. Стягувачі прагнуть працювати з приватними виконавцями, адже відчувають взаємну зацікавленість у виконанні рішення. Звісно кожен приватний виконавець прагне, щоб показники його роботи зростали. Характерною рисою приватного виконавця, яка виділяє представників цієї професії, є максимум уваги кожній справі.

Однозначно, запровадження інституту приватних виконавців в Україні і запозичення європейського досвіду – це крок назустріч передовим стандартам виконавчого провадження. Наприклад, у таких країнах, як Франція і Нідерланди, виконанням рішень судів займаються тільки приватні виконавці, а система напрацьована вже століттями. Україна поки що тільки впроваджує цю систему. Існує чимало перешкод, зокрема, наше законодавство все ще потрібно адаптувати для максимально ефективної роботи виконавців. Необхідно зобов’язати представників інших державних органів надавати їм максимальне сприяння. Серед суспільства також необхідно проводити освітню роботу, оскільки дуже мала частка наших людей розуміє, чим займаються приватні виконавці і яким чином виконуються судові рішення.

На мою думку, основний принцип цієї реформи – сприяти взаємному інтересу у забезпеченні законності і порядку. У приватних виконавців посилена мотивація виконувати рішення – фактично, вони отримують свою винагороду тільки у разі успішного завершення справи. Як ми знаємо, коли інтерес взаємний, успіх більш імовірний. До того ж, у стягувача тепер теж з’являється вибір з ким працювати для виконання рішення суду – з державним або приватним виконавцем. Все це атрибути ефективної правової держави, яку ми повинні побудувати в Україні.

Ключовий виклик для інституту приватних виконавців в Україні сьогодні – це довести суспільству свою ефективність. Підрахувати скільки саме рішень виконують приватні виконавці досить складно, оскільки показники змінюються швидко, а відкритого доступу до цієї інформації немає, вона не є загальнодоступною у єдиному відкритому реєстрі. Для того, щоб отримати статистичні дані, необхідна інформація про виконані рішення від кожного виконавця, а отримати її можна тільки в умовах тісної комунікації і відкритості.

Наприклад, колеги однієї з громадських організацій, «Всеукраїнського об’єднання приватних виконавців «ФАКТ», до якого я входжу, доклали зусиль, щоб підрахувати, скільки саме рішень за минулий 2018 рік вони виконали. Ця громадська організація – добровільне об’єднання фахівців у сфері виконавчого провадження, мета якого – розвиток інституту приватних виконавців в Україні та візуалізація їх роботи. Наш сукупний результат у 2018 році – 875 фактично виконаних рішень на загальну суму 180 мільйонів 693 тисячі гривень. Станом на грудень до об’єднання входило 23 приватних виконавця з різних регіонів країни, вони люб’язно надали свої результати. В цілому по Україні сьогодні вже більше 140 приватних виконавців, проте тільки Міністерство юстиції власноруч може підвести достовірну статистику їх роботи. Незважаючи на це, можна бути впевненим, що кількість виконаних приватними виконавцями рішень надалі зростатиме, оскільки більшість виконавців ще тільки приступили до роботи.

Експертів сьогодні непокоїть питання взаємодії між приватними виконавцями та представниками Державної виконавчої служби. Я не думаю, що між цими двома інститутами примусового виконання рішень існує конфлікт інтересів. Державна виконавча служба і приватні виконавці працюють окремо і це виняткове право стягувача – обирати, до кого саме звернутися. Процедуру передачі виконавчого провадження від державного до приватного виконавця також налагоджено – для цього необхідна заява стягувача про відкликання виконавчого документу і передача його приватному виконавцю. Нестачі виконавчих документів наразі в Україні не спостерігається – ДВС переповнена справами і те ж саме стосується приватних виконавців – звернень до них вистачатиме, якщо виконавець працюватиме якісно і сумлінно.

Безумовно у самих боржників прослідковується різниця у відношенні до приватних і державних виконавців. Приватних виконавців більше побоюються, оскільки зазвичай вони працюють ефективніше і швидше, ніж державні. Різниця у ставленні простежується і у стягувачів – до приватних виконавців більше довіри, оскільки набагато частіше вони разом зацікавлені у підсумковому успіху. Відповідно до законодавства винагорода приватного виконавця становить 10% від суми стягнення.

У роботі приватного виконавця в Україні вистачає перешкод. По-перше, несумлінні боржники часто звертаються до сторонніх «бійців» з метою залякати виконавця і не дати йому виконати рішення. На щастя, у моїй практиці до реальних побоїв та інших заходів фізичного впливу ще не доходило і виклик поліції, як правило, допомагає у таких ситуаціях. Також у поведінці боржників вистачає різноманітних хитрощів, особливо це стосується транспортних засобів і іпотечного житла. Типовий прийом – встигнути продати майно до арешту, перевести в готівку кошти зі своїх рахунків у банках, або переписати майно на третіх осіб. Поширені також спроби боржника приховати транспортний засіб. Автомобілі ховають по гаражах, намагаються не виїжджати на них у місті, замінюють номерні знаки. Оскільки система відеоконтролю «Рубіж» в Україні усе ще не працює злагоджено, то знайти транспортний засіб боржника у таких умовах непросто. Що стосується іпотеки, то дуже популярним засобом боржника ухилитися від виплат є реєстрація в нерухомому іпотечному майні неповнолітніх. Це не дає права виконавцю здійснити стягнення, хоча згідно з договором іпотеки реєстрація дітей в такого типу нерухомості заборонена. На практиці стикаємося з ситуацією, коли відділення реєстрації місця проживання все одно реєструють дітей в іпотечному житлі. Очевидно це відбувається на договірних умовах, або відділи все ще не мають доступу до баз даних іпотечного майна.

Сьогодні приватним виконавцям для максимальної реалізації свого потенціалу не вистачає повноважень. Однією з ключових перешкод залишається недостатній доступ до реєстрів: сьогодні приватні виконавці можуть працювати з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно (він охоплює інформацію, яка міститься у Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Реєстрі прав власності на нерухоме майно) і Державним реєстром обтяжень рухомого майна. При цьому, спільнота приватних виконавців активно наголошує на тому, що їм необхідний доступ також і до реєстру Міністерства внутрішніх справ для максимально оперативного розшуку і арешту майна, але його все ще не надано.

Іншою вагомою перешкодою є регулярні заборони на примусове проникнення в нерухоме майно боржника. Суди вкрай рідко видають відповідні рішення про дозвіл на входження, мотивуючи це недоторканністю житла. У поліції також все ще немає примусових зобов’язань сприяти приватним виконавцям у їх роботі, проте це дуже важлива умова і останні розпорядження Кабінету Міністрів Україні і Закон України передбачають «сприяння» представників поліції у вчиненні виконавчих дій і допомогу у розшуку майна боржника.

Важливою метою реформи виконавчого провадження є забезпечення конкуренції у примусовому виконанні рішень в Україні. Саме тому, кожен приватний виконавець має статус самозайнятої особи і працює по одному конкретному провадженню самостійно. Проте, це не означає, що у приватних виконавців немає комунікації один з одним. Її необхідно розвивати для популяризації професії і підвищення обізнаності про діяльність приватних виконавців. Саме тому представники цієї професії об’єднуються у громадські організації, щоб спільно відстоювати свої права, звертати увагу суспільства на важливі проблеми у виконавчому провадженні, коментувати законодавство. Завдання спільноти приватних виконавців – зробити так, щоб суспільство правильно сприймало нас і нашу роботу.

Позитивною мірою, яка запроваджена поточним законодавством для приватних виконавців, є процедура зведення кількох виконавчих проваджень і можливість працювати кільком приватним виконавцям щодо одного боржника. Так само може вестися виконавче провадження одним виконавцем по відношенню до одного й того ж самого боржника в інтересах кількох стягувачів. У такому випадку, при стягненні виконавцем розраховується коефіцієнт і залежно від суми заборгованості кожен стягувач отримує ту суму, яка пропорційно відповідає сумі заборгованості перед ним. При цьому, якщо боржник один і той самий, а 2 різних стягувача відкрили виробництва у 2 різних приватних виконавців, то коефіцієнтів при стягненні вже не буде: кожен з виконавців буде перераховувати стягувачу ту суму, яку зможе стягнути. Це логічно, справедливо і має підтримувати конкуренцію у примусовому виконанні рішень.

На сьогоднішній день в Україні діють два основних закони, які регламентують роботу виконавців: це Закон України «Про виконавче провадження» та «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів». У цих нормативно-правових актах чітко прописані повноваження виконавців. У разі їх порушення, виключно правильними механізмами для захисту своїх прав є звернення до правоохоронних органів, заява до Міністерства юстиції, і нарешті судовий позов. З моменту початку роботи перших приватних виконавців пройшло тільки півтора роки, тому, звичайно, ще не всі процеси в комунікації з Міністерством досконально налагоджені. Зрозуміло, всі приватні виконавці проходять перевірки міністерства, при ньому працює Дисциплінарна комісія, що може притягнути виконавця до відповідальності. У будь-якому випадку, якщо у сторін виникають суперечки по дисциплінарних справах, то остаточне рішення завжди може винести суд. Сьогодні Міністерство юстиції здійснює контроль і нагляд за діяльністю приватних виконавців і важливо розуміти, що це вимушений захід, особливо на стадії запуску реформи. При цьому, сьогодні зловживання процесуальними правами з боку виконавців в Україні – це вкрай рідкісне явище, чого не можна сказати про поведінку боржників, серед яких поширене рішуче небажання виконувати вимоги закону.

Проблема із виконанням судових рішень в Україні є дуже комплексною, тому не можна однозначно сказати, чим саме вона викликана: непродуманою політикою держави чи морально-етичними якостями суспільства. Пам’ятаємо, що Україна є молодою державою, а її правові інститути та демократичні цінності продовжують процес свого становлення. Яскравим прикладом цього процесу як раз і стало впровадження в Україні інституту приватних виконавців у 2016 році. Приємно, що державна політика рухається у правильному напрямку.

Якщо у цілому окреслити ситуацію з масовим невиконанням судових рішень в Україні, то основними причинами цього є складна соціально-економічна ситуація у країні, низький рівень правової культури і високий рівень правового нігілізму серед населення. На жаль, боржники в Україні продовжують брати багатотисячні, а часом і мільйонні кредити, заздалегідь усвідомлюючи, що вони не будуть їх виплачувати. Це призводить до фінансового краху кредиторів, зокрема системи українських банків, негативно відбивається на бізнес-кліматі. Безумовно, аспект недосконалого законодавства присутній. Держава зі свого боку також має зробити все можливе, щоб діяти громадянину у відповідності до закону стало набагато простіше і вигідніше, ніж придумувати шахрайські схеми несплати за боргами. Українським громадянам варто в першу чергу виховати в собі принцип дотримання встановлених правил. Тільки так Україна зможе стати стабільною правовою державою.