Артем Тараненко для “Банкротство и ликвидация”: Как новый Кодекс по процедурам банкротства повлияет на исполнительное производство

Председатель правления ОО Всеукраинское объединение частных исполнителей “ФАКТ” Артем Тараненко в экс в эксклюзивном материале для издания “Банкротство и ликвидация в Украине” проанализировал влияение нового Кодекса по процедурам банкротства на исполнительное производство в Украине.

Новий Кодекс з процедур банкрутства Верховна Рада прийняла ще 18 жовтня 2018 року, проте президент його підписав тільки через півроку. Цей нормативно-правовий акт може додати правових прогалин, що дозволить недобросовісним позичальникам уникати обов’язкових виплат. Проте законопроект водночас передбачає відміну мораторію на стягнення іпотечного майна боржника за умов реструктуризації боргів, а це протягом останніх п’яти років було вагомою перепоною для виконавців судових рішень.  Що саме спонукало законодавців прийняти новий кодекс, які нововведення він передбачає і як це вплине на роботу фахівців з примусового виконання рішень в Україні – проаналізуємо у матеріалі.

Метою прийняття Верховною Радою України нового Кодексу офіційно проголошено підвищення ефективності процедур банкрутства, відновлення платоспроможності осіб і захист прав кредиторів. Початок провадження у справі про банкрутство запускає реалізацію низки встановлених законодавством процедур з метою відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та подальшого задоволення вимог кредиторів. Проте у справах про банкрутство, які розглядаються роками і врешті-решт досягають свого апогею, далеко не завжди настає очікуваний результат – ефективне і повне виконання судових рішень. Сьогодні експерти сперечаються, чи може змінити цей процес прийняття нового Кодексу.

Банкрутство фізичних осіб

У порівнянні із Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, в українському законодавстві з’являється новий правовий феномен – інститут банкрутства фізичних осіб. Ч. 3 ст. 8 Кодексу передбачає, що відтепер провадження у справі про банкрутство відкриватиме господарський суд. При цьому, вимоги кредитора (кредиторів) до боржника – фізичної особи мають бути безспірними і сукупно становити не менше ста мінімальних розмірів заробітної плати, а до боржника фізичної особи-підприємця – не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом двох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Ініціювати відкриття провадження у справі про банкрутство відтепер матимуть право не тільки кредитори, а й самі боржники (ч. 2 ст. 8 Кодексу). Боржник повинен додати до заяви опис майна, що належить йому на праві власності із зазначенням місця знаходження або зберігання майна; перелік майна, що перебуває в заставі (іпотеці) або є обтяженим іншим способом; відомості про всі наявні рахунки; декларацію про своє майнове становище, тощо. В інтересах заявника надавати суду повну і достовірну інформацію, в іншому випадку суд закриватиме провадження по справі, внаслідок чого боржник позбудеться тих «можливостей», якими його наділяє процесуальний статус, наприклад, призупинення стягнення за виконавчими документами, зупинки нарахування фінансових санкцій, списання податкового боргу, або звільнення боржника від боргів.

У випадку відкриття судом провадження у справі про банкрутство, погашення заборгованості боржника перед кредиторами відбувається не в рамках виконавчого провадження, а справи про банкрутство (ст. 7 Кодексу). Після відкриття провадження у справі відбувається затвердження та виконання плану реструктуризації боргів або визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів. З’являється план реструктуризації – дій, спрямованих на вирішення проблем заборгованості боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов’язань засобами, передбаченими законодавством (ст. 124 Кодексу).

 У разі виконання боржником плану реструктуризації боргів суд припиняє провадження у справі, а з моменту визнання боржника банкрутом вживаються заходи щодо реалізації майна боржника, включеного до ліквідаційної маси. Вимоги, які не задоволені за рахунок майна боржника, вважаються погашеними за винятком боргів зі сплати аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я, тощо (ст. 125 Кодексу). При винесенні судом ухвали про завершення процедури погашення боргів боржника і припинення провадження у справі суд приймає рішення про звільнення боржника – фізичної особи від боргів.

Законодавчою новелою, що активно обговорюється юридичною спільнотою в Україні, є можливість визнання банкрутом фізичної особи, яка не займається підприємницькою діяльністю. Станом на сьогодні, національним законодавством не передбачено правовий механізм банкрутства фізичної особи, а нині чинний Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 №2343-XII регламентує загальні положення про банкрутство тільки фізичної особи – підприємця. Норми Кодексу врегульовують порядок провадження у справах про неплатоспроможність боржників – фізичних осіб і порядок визнання їх банкрутами. Провадження у таких справах здійснюється в порядку, визначеному Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням певних особливостей. Так, провадження у справі про неплатоспроможність боржника – фізичної особи може бути відкрито тільки за заявою боржника у разі, якщо: розмір прострочених зобов’язань боржника становить не менше тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; боржник припинив погашати кредити або здійснювати інші планові платежі в розмірі не менше половини місячних платежів протягом двох місяців; винесено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке можна звернути стягнення; існує загроза неплатоспроможності.

Банкрутство = припинення стягнення?

На систему примусового виконання рішень в Україні суттєво вплине передбачений Кодексом мораторій на задоволення вимог кредиторів, за яким припиняється стягнення заборгованості за усіма виконавчими документами (крім аліментів і відшкодування шкоди заподіяної життю чи здоров’ю) у випадку визнання боржника банкрутом (ст. 41 Кодексу). Банки у такому випадку також не зможуть нараховувати штрафи, пеню, або інші фінансові санкції за невиконання зобов’язань. Будь-які вимоги, незадоволені за недостатністю майна боржника, вважатимуться погашеними (ч. 7 ст. 64 Кодексу). Таким чином, фізична особа отримає можливість звільнитися від боргів у випадку винесення судом ухвали про завершення процедури погашення та закриття провадження у справі про банкрутство.

Звісно, законодавець намагався передбачити і можливе прагнення несумлінних боржників звільнитися від боргових зобов’язань і регламентував у Кодексі відповідні реакційні заходи для недопущення зловживання боржником правами, якими він наділяється у процесі провадження у справі про банкрутство. Наприклад, передбачено відмову суду затвердити план реструктуризації боргів та закриття провадження з усіма наслідками для боржника. Для того, щоб бути визнаним банкрутом, Кодекс передбачає лише зобов’язання боржника довести свою неплатоспроможність, проте чіткого механізму перевірки зазначених фактів не передбачає. Ст. 115 Кодексу надає право боржнику-фізичній особі звернутися до суду із заявою про визнання банкрутом, якщо він не сплачував більше половини своїх боргів протягом двох останніх місяців, якщо його сукупний дохід за останні півроку зменшився на п’ятдесят відсотків, якщо вартість його майнових об’єктів зменшилася більше як на п’ятдесят відсотків, або розмір боргів більш ніж на половину перевищує вартість його майна і майнових прав. Ст. 116 – перелік заяви. Таке формулювання залишає для недобросовісного позичальника дуже багато простору для маніпуляції: майно може бути передане родичам або третім особам, а офіційна заробітна плата часто є не єдиним джерелом доходів особи. Свої реальні доходи в Україні усе ще легко приховати, тому коли Кодекс вступить у дію, ми ризикуємо зіштовхнутися з цілою низкою справ, коли боржники вдаватимуться до визнання банкрутства з метою уникнення відповідальності.

Надії виконавців судових рішень в Україні головним чином зосереджені навколо перспективи прийняття ч. 3 статті 121 Кодексу . Саме цією нормою передбачено незастосування мораторію на задоволення вимог кредиторів за умов реструктуризації боргів боржника відповідно до затвердженого плану погашення. Відповідно до нового Кодексу, мораторій не поширюватиметься на відшкодування шкоди від каліцтва або смерті, стягнення аліментів, виконання вимог немайнового характеру, а також на задоволення вимог кредиторів у процедурі реструктуризації боргів відповідно до затвердженого плану погашення. Щойно справу про неплатоспроможність буде закрито, дія мораторію припинятиметься. При цьому, у будь-якому випадку у суду буде тільки 120 днів на розгляд справи: після спливу цього часу мораторій також вже не діятиме і виконавці зможуть звернути стягнення на майно боржника.

 Важливо розуміти, що 2014 року влада запровадила мораторій для стабілізації ситуації у країні за умов стрімкої девальвації національної валюти. Це з часом стало значною перепоною для державних і приватних виконавців на шляху до забезпечення вимог кредиторів та повернення боргів. Мораторій роками дозволяв боржникам злісно ігнорувати вимоги кредиторів, проживати в іпотечному майні, не сплачуючи за нього, у той час, як будь-які виконавчі дії блокувалися. Після прийняття Кодексу визнання боржника банкрутом, відкриття відповідної справи і затвердження плану реструктуризації автоматично стане передумовою для стягнення. Таким чином, це дозволить виконавцям забезпечити повернення коштів, а боржнику у законний і цивілізований спосіб погасити заборгованість і скасувати численні обмеження.

Тим не менш, робити висновки про наявність чи відсутність пробілів у новому законі і його ефективності можна буде лише після застосування норм на практиці. Важливим питанням залишаються норми несоціальної спрямованості, які містяться у Кодексі. Поки ж державні і приватні виконавці із застереженням слідкують за новинами стосовно нового законодавства. Існує значна вірогідність того, що тепер відкриті ними виконавчі провадження будуть зупинятися господарськими судами. У випадку з державними виконавцями така ситуація прямо не позначиться на їх майновому стані, а ось приватних виконавців це може суттєво уразити, адже свій прибуток вони отримують виключно у випадку успішно стягнутих коштів.

Таким чином, основним нововведенням Кодексу з процедур банкрутства має стати нова категорія судових справ – справи про банкрутство фізичних осіб. Підвищення ефективності виконання судових рішень буде залежати не від прийняття нового закону, а від реалізації механізму його взаємодії та інших спеціальних нормативно-правових актів в комплексі, їх узгодженості, а також професійної роботи всіх учасників судового та виконавчого проваджень. Залишається тільки сподіватися, що реалізація норм нового Кодексу зможе забезпечити реальність виконання судових рішень ще на стадії судового розгляду справи про банкрутство фізичної особи, а господарські суди, у свою чергу, сумлінно перевірятимуть справжність наданих доказів відсутності коштів і майна у боржника. Тільки так статистичні показники виконання судових рішень зростатимуть, а поточна реформа примусового виконання рішень в Україні досягне своїх цілей.